Кредитування в Україні є однією з найважливіших проблем для осіб, які беруть гроші у кредит або оформлюють іпотечне кредитування. Банки підвищують відсоткові ставки, договори між фізичною особою та банком не відповідають вимогам законодавства, бо таких вимог просто не існує, якби вони існували, то були б і відповідні санкції. При наявності санкцій, банкіри двічі думали б перед тим, як залишати громадян голими на вулиці з клаптиком паперу в руках. Від 1 січня 2011 банки чомусь вважають, що вони мають право видавати кредити валютою, у зв’язку з тим, що закінчився строк дії мораторію на цю операцію, не зважаючи на численні нормативно-правові акти, які прямо забороняють перераховану вище діяльність, банкіри не були притягнені до відповідальності за підрив національної грошової одиниці (гривня впала в два рази!).

Існує безліч нормативно-правових актів, які прямо забороняють використання іноземної валюти, в якості платіжного засобу. Це, наприклад, ст. 524 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), в якій зазначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» – гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України. Таким чином, банки залишили собі ґрунт для валютних фальсифікацій з громадянами, на основі закінчення строку мораторію, а з іншого - ця діяльність є незаконною і банкіри за це мають притягатися до відповідальності, але в силу спірності питання та зневагою до нього Верховного Суду України, Президента, Верховної Ради України та виконавчої влади, ніяких фактичних дій для усунення, не кажучи вже про недопущення, даної проблеми не було впроваджено.

Ви можете зробити декілька фотографій, але від цього ви не станете професійним фотографом, ви можете намалювати невелику картину, але ж від цього ви не стаєте професійним художником, так само, коли ви позичаєте комусь гроші – ви не стаєте професійним кредитором. Банки ж – це установи, які мають професійно займатися кредитуванням, вони повинні брати ризики на себе (ст. 5  Закону України „Про банки та банківську діяльність”), тим паче, коли держава дає їм таку можливість, гарантуючи їх безпеку. Клієнт, йдучи в банк за позикою розраховує на професійну консультацію, на відсутність ризиків пожиттєвої кабали, та забезпечення своєї фінансової безпеки, а отримує те саме, що отримав би клієнт перукаря, який би попередив його про наявність ризику відрізання вух, нерівної зачіски, декількох поранень від ножиць та про те, що вам взагалі можуть зняти скальп, а ви погоджуєтесь, тому що у інших перукарів умови ще гірші – вони вас попереджають про те, що можуть залишити ножиці в вашій голові. Я вже не кажу про рівноправність сторін згідно ЦКУ та Закону „Про захист прав споживачів”  та про захист прав та інтересів людини і громадянина, принаймні конституційних. Складається враження, що держава захищає «бідних та беззахисних» банкірів, а громадян, які захищенні на всі 100% від будь-яких ризиків та форс-мажорних обставин, використовує як джерело необмеженого притоку фінансів до кишень двох-трьох десятків власників банків (не забуваймо ще й про безліч податків та зборів).

Банки також безпідставно підвищують ставки за кредити в односторонньому порядку! Прикриваючись зміною облікової ставки Національного банку України та «іншими випадками». Ви хоч раз чули, щоб банк знизив відсоткову ставку по кредиту у зв’язку із зниженням  облікової ставки НБУ?.. Але всі чули, що банки підвищують відсотки у зв’язку з підвищенням ставки НБУ, при цьому не вказуючи ані формул розрахунку, ані залежність ставки НБУ до відсоткової ставки по кредиту. Хоча в Правилах надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту* (далі – Правила), вказано, що банки мають зазначати у договорі формулу розрахунку (тобто ми повинні знати скільки у відсотковій ставці банку займає інфляція, скільки – податки, а скільки – прибуток банкіра), а в ст.. 1061 ЦКУ  зазначено, що встановлений договором розмір відсотків не може бути збільшений в односторонньому порядку і, також, що умова в договорі  про зміну ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

                Банкам встановили Правила, дотримуватися яких вони зобов’язані, але держава встановивши правила, не встановила санкції за їх порушення, тому страждають пересічні громадяни, об  яких банки витирають ноги; і все це робиться під страшилку, що „ось-ось банки рухнуть”. За наш вік банківська система „падала” неодноразово, а відповідали за це ми, коли за це будуть відповідати зі своєї кишені власники банків – фінансових криз не буде. За такі вчинки, мають звільнятися місця голів не тільки комерційних банків, а також мають летіти голови керівників НБУ та Міністерств!

Звичайно-ж банки будуть користуватися прогалинами в законодавстві, необізнаністю громадян, зневажливістю владних органів, щодо цих питань, а професійний перукар, в першу чергу піклується про клієнтів, і не тільки про того, який в цей момент сидить перед ним, але й про тих, хто прийде до нього в майбутньому і про тих, хто вже приходив, він буде робити все що від нього вимагається, аби тільки клієнт прийшов до нього ще раз.

Найогидніше в цих ситуаціях те, що влада відкрито ігнорує вищезгадані проблеми громадян і дозволяє власникам банків ставити принизливі умови, дозволяє витирати ноги об чесних платників податків, за рахунок яких, ця влада і існує. Отже, лихварство процвітає, та ще й підтримується державою, бо в інакшому випадку законодавець прийняв би міри щодо захисту громадян від голодної смерті, через виплату кредиту за “Таврію”. Не дивно, що мусульманам заборонено займатися лихварством – вони хоч Бога бояться.

_____________________________________________________________________________________

*Постанова Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168