"Країні не вистачає футболістів! Кохаймося!", "Країні не вистачає Оскарів! Кохаймося!", "Нас повинно бути 52 мільйони! Кохаймося!".

Нещодавно бігборди різноманітних розмірів з цими закликами траплялись на кожному кроці. І це не дивно! Потрібно ж якось вирішувати проблему, стосовно своєї  держави, своїми ж силами.

Адже  за час незалежності кількість жителів України поступово зменшується. За даними Держкомстату,  1991 року  чисельність населення України  становила 52,06 млн, а станом на 1 грудня 2010 року  вже - 45795,9 тис. мешканців. За січень-листопад народилось 456.9 тис. дітей, померло 638.4 тис. осіб. Природне скорочення склало 181 500 чол. І це лише за рік. Що ж буде далі?.

І Чорнобиль цьому не причина.. Були і війни, і голодомор, але таких проблем з «ентузіазмом» ніколи.

Тут головне завдання політиків – не заважати, а стимулювати. Для чого це потрібно? А хто ж буде тоді маріонетками усіх реформ для покращення умов «правової держави» та збагачення державних гаманців, якщо населення вимирає?

Потрібно оживляти показники чисельності нації. Але як? Які методи використовувати в державі з занепалою економікою? А ніяких методів і нема, хіба що тільки грамотна міграційна політика. Будь-ласка, до України прибуває багато охочих стати її повноцінними громадянами, сплачувати внески до всіх фондів. За 2010 рік міграційний приріст склав 14.5 тис. осіб.  Люди хочуть працювати, розвиватись, допомагати, жити.

Проте, в суспільстві штучно починається мишина возня навколо теми щодо безпеки міграції. Представник руху «проти нелегальної міграції» розпочинає збурювати суспільство. Ніби саме мігранти і лише вони – є джерелом наркобізнесу. А чи відомо Ярославу Дунаєву, лідеру українського руху проти нелегальної міграції, що за даними МВС на 2001 рік (не далеко від гарячих 90-х) кількість порушених кримінальних справ про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, вчинених іноземцями, становила лише близько 2% від загальної кількості вчинених наркозлочинів. То хто ж є небезпечнішим?

І взагалі, які завдання ставить цей діяч перед так званими скінхедами? Захист свого народу? – Національної безпеки? (час нагадати, що розподіл людей за расами втілено Гітлером. І до чого це призвело?.. ) Про яку безпеку може йти розмова, коли самими же «захисниками» вчиняються злочини. Хто ж тоді потребує захисту?

  Статистичні дані МВС України свідчать про неухильну тенденцію до зростання злочинів проти іноземців. З 2002 по 2008 рік кількість злочинів збільшилася з 604 до 1054 (у тому числі проти вихідців із СНД). Якщо брати до уваги показник злочинів, скоєних лише до іноземців з Європи, Азії та Африки, то ця цифра становитиме 429 випадків, із яких 231 розкрито, 13 – тяжкі.

Проте наведені цифри, на жаль, не відображають істинної кількості злочинів, оскільки за оцінками незалежних експертів, кількість злочинів, вчинених на ґрунті расизму та ксенофобії, є не меншою, ніж 190 на рік.

Злочинність росте за рахунок ксенофобії та расистських настроїв. Люди розділені. Люди ослаблені. Кому це вигідно?.. Мабуть тим, хто не зважає на «Загальну Декларацію прав людини» - рішення Генеральної Асамблеї ООН (надалі Декларація), прийняте у 1948 році, відповідно до якого: « Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.(ст.. 2);

Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.(ч.1ст 13)». Саме стаття 13 Декларації зазначає право вільного пересування будь-кого, що на даний час чомусь визначається як нелегальна міграція. Альтернативи немає. І що страшного в тому, що люди лиш реалізують давно надане їм право?

Саме для рішення чималих проблем, як економічних, так і соціальних, нашої держави нам необхідні люди, котрі хочуть працювати. Котрі будуть працювати.

До речі, залежно від кількості мігрантів, Євросоюз виділяє зі спеціального фонду фінансову допомогу країнам на розв’язання відповідних задач.

Нелегальних мігрантів і прохачів притулку найбільше у країнах, які розташовані на південних і східних кордонах ЄС. Водночас, найбільше заяв про надання політичного притулку задовольняють Великобританія та Німеччина. І що ми бачимо: Велика Британія — одна з найбільш економічно високорозвинених індустріальних країн світу. Німеччина посідає перше місце в Європі за кількістю виробленої промислової продукції.

Лиш необхідно надати відповідні умови. Забезпечити можливості самореалізації, впевненості у завтрашньому дні особам, бажаючим жити з нами.