Чи маємо ми право бути присутніми на судовому засіданні, не будучи стороною у справі, а просто – з ціллю ознайомитися з нашим правосуддям поближче? Так, п.2 ст. 129 Конституції України надає нам це право, визначаючи його принципом гласності та відкритості судового процесу; він характеризує демократизм судочинства. Крім того, що принципи гласності і відкритості закріплені в усіх процесуальних кодексах, в Конституції, ще й Європейський суд з прав людини відкритий (публічний) характер судочинства називає одним із способів забезпечення довіри до судів, оскільки він захищає сторін від таємного здійснення правосуддя поза контролем з боку громадськості.

Відкритий розгляд справ дає можливість будь-яким фізичним особам безпосередньо знайомитися з роботою суду, а це підвищує відповідальність суду за законне і правильне вирішення справ. Це в принципі. Але всі ми чудово знаємо, що у нашій країні, ще не є достатньо врегульованим питання, які стосуються захисту/ дотримання/ прав громадян. Коротше кажучи, чхати хотіла влада на наші права; і тон цьому задають Мін’юст та Державна судова адміністрація (див. Наказ N 1322/11602  від 02.11.2005 р.)

Безумовно, в Україні зроблено низку кроків задля забезпечення прозорості відправлення судочинства. Зокрема в Інтернеті з’явилися сайти судової влади і деяких судів. Прийнято Закон «Про доступ до судових рішень», відповідно до якого створено електронний Єдиний державний реєстр судових рішень з відкритим і безоплатним доступом до текстів судових рішень. Щоправда, функціонує цей реєстр з великими проблемами. ЄДРСР було створено у 2006 році, і, незважаючи на те, що реєстр  діє вже 4 роки, існує низка проблем у його наповненні. Зокрема, більшість судів, попри вимоги українського законодавства, не розміщують прийняті рішення на сайті ЄДРСР, а тисячі судових рішень, оприлюднених на сайті реєстру у лютому 2009 року, зникли із нього вже у травні… Панове судді, ми ж чудово знаємо куди вони поділися і за які суми приймалися. Тому що бачимо суперечливість Ваших рішень. Знаємо, також, що по двох справах-близнюках можуть бути прийняті одним і тим же суддею зовсім різні рішення; а також про те, що голови ВСУ, ВРЮ та Мін’юсту особисто покривають такий безлад, тому що якби вони насправді бажали порядку, то хтось із числа голів судів, осіб, що за це відповідають, обов’язково вже були б звільнені.

Та й суди дещо дивно дотримуються встановлених законодавством норм. Зокрема, у кожному суді повинна бути охорона. Вона має дбати про те, щоб ніхто не пройшов до суду у стані, який ображає суспільство (зверніть увагу, що ми не ототожнюємо це з нетверезим станом, тому що якби стан сп’яніння був забороненим, то з цього приводу вже давно були б прийняті закони – як у випадку із курінням в громадських місцях, - воно заборонене); зі зброєю чи небезпечними предметами. Тому використання металошукача дійсно може бути виправданим, але огляд особистих речей і перевірка документів, навіть якщо особа схожа, скажімо, на Бен Ладена, не можуть бути виправданими заходами задля безпеки. Порушуючи наші конституційні права, у судах, згідно з Наказом  1322/11602  від 02.11.2005 р., діє «правило» - для того, щоб потрапити на відкрите судове слухання, потрібно написати і завчасно подати у відповідний прийомний день клопотання на ім’я головуючого судді, і ще кілька днів (до 45), чекати на відповідь, а в результаті – отримати відмову на клопотання, яке посилається на те, що «суд не може взяти на судовий розгляд особу «з вулиці»». Але ж ніхто, за Конституцією, не повинен при вході вимагати дозволу керівництва суду на допуск до судового розгляду справ, що відбувається у відкритих судових засіданнях. Водночас, судді взагалі не повинні перейматися тим, хто, крім учасників процесу, присутній у судовому засіданні і з якою метою, - чи це правники, чи звичайні люди «з вулиці», головне – щоб не свідки; за порядком в залі судових засідань повинен наглядати відповідний охоронець, який, на сьогодні (за наші кошти, до речі), маючи спеціальне звання, зброю і т.п., працює реєстратором на вході.

І взагалі, немає закону, який зобов’язує громадян пересуватися з паспортом. Крім того, існують «над таємні» місця в судах, куди не потрапити, навіть маючи перепустку – це вбиральні, в які не можна зайти, в тому ж Печерському суді, та інших судах, без «блату». Але ж це знущання! Люди проводять в судових чергах години, тому в судах могли хоча б дозволити справляти природні потреби «за кутом», позначивши цей «кут» окремим знаком.

Тому очевидним є те, що судова влада повинна ще багато чого зробити, щоб повернути до себе довіру громадян. Одним з кроків у цьому напрямку має стати забезпечення прозорості у діяльності судів та вільного доступу до туалетів та відкритих судових засідань, адже правосуддя – це справа світла, а не пітьми. Хоча, мабуть, не в нашій країні… і не за нашого життя…