13.04.2012 року Верховною Радою України прийнятий Кримінальний процесуальний кодекс України,  зареєстрований у   Верховній Раді України 13.01.2012 року за №  9700 та включений до порядку денного Верховної Ради України за № 4344-VI  07.02.2012 року.

   Прошу, керуючись статтею 6 Закону України ”Про адвокатуру”, п.30 статті 106 Конституції України застосувати право вето до вищезазначеного закону та повернути до  Верховної Ради України для доопрацювання.

   Оскільки, закон лишає інквізиційну систему кримінального процесу, обвинувального за своїм  характером, замість змагального, в якому представництво захисту і обвинувачення здійснюють незалежні від держави адвокати сторін.  

    Які не вирішуючи наперед про вину чи невинуватість особи, звертаються до суду з метою збирання доказів та вчинення, інших процесуальних дій, з метою залучення   державних органів, які законом наділені відповідними повноваженнями, в межах їх компетенції, для вчинення відповідних процесуальних дій.       

   А суд, задовольняє клопотання сторін та виносить рішення про вчинення відповідними державними органами відповідних процесуальних дій, спрямовуючи рішення на їх адресу, залишаючи за собою право контролю його виконання чи відмовляє у задоволенні клопотання сторін і роз’яснює право апеляційного оскарження свого рішення.    

    В свою чергу, суд досліджуючи докази зібрані представниками  захисту і обвинувачення дає юридичну оцінку діям підсудного. Виносячи виправдальний чи обвинувачувальний вирок.  

   Посада слідчого-судді, згідно статті 3 закону,  посилює обвинувачення, вводить в судах ще одну корумповану, заздалегідь відому всім особу. 

   Згідно ч. 2 статті 128 Конституції України - юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, всі процесуальні рішення мають приймати суди, на підставі  відповідних подань - адвокатів, прокурорів, слідчих, органів внутрішніх справ.

   В статті 57 закону зазначено про обов’язки потерпілого. Слід зауважити, що держава надає громадянину адміністративні послуги, за які він сплачує податки. Однією з таких послуг є охорона його прав. З цих підстав, на потерпілого не може бути покладено жодних обов’язків перед державою. Потерпілий самостійно вирішує користуватися адміністративними послугами або ні, лише від його вільного вольового рішення та усвідомленої згоди, залежить початок надання державою адміністративних послуг, так і закінчення їх надання державою.

  Окрім того ч.4 статті 57, ч.2,3 статті 95 закону, згідно яких потерпілий, свідок, експерт зобов’язаний давати правдиві покази, суперечить статті 63 Конституції України.

  Статтею 250 закону, передбачено фактичне вчинення злочину слідчим шляхом порушення кримінально-процесуального закону з подальшим узаконенням його дій суддею, тобто фактично з слідчого і судді утворюється організована злочинна група, яка порушує права людини, нехтуючи вимогами закону.

  За статтею 272 закону, на державні органи покладається контроль за вчиненням злочину, тобто державні службовці будуть вже не таємно а відкрито співпрацювати із злочинцями

сприяючи чи перешкоджаючи вчиненню злочину. Самі становлячи суспільну небезпечність.

  У п. 7 статті 91 закону Генеральний прокурор України може прийняти рішення про відсторонення судді від займаної посади, що є втручанням у здійснені судової діяльності, посягання на незалежність судової гілки влади. Неправомірним наданням прокуратурі неконституційних повноважень.

  Частиною 2 статті 589 закону узаконюється право переховування в Україні іноземних злочинних елементів, впроваджується  їх захист.

  Частиною 6 статті 568 закону узаконюється міжнародне рейдерство стосовно майна громадян України.

  Статтею 469 закону ведемо угоду про визнання винуватості, що суперечить статті 62  Конституції України.

  В статті 4 закону з’являється термін –кримінальне провадження якому не надано пояснення.

   Частина 2 статті 31 закону встановлює колегіальний розгляд справи, за злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років. Мало б бути викладено у редакції - за злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше трьох років,  а за клопотанням обвинуваченого – судом присяжних.

   Частина 3 статті 31 закону замість суду присяжних вводить “сталінську трійку” та

3 професійних суддів, що позбавляє суд присяжних будь-якого сенсу…

    В статті 38 закону з’являються нікому не відомі органи безпеки, органи, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.

  Стаття 45 закону суперечить рішенню Конституційного Суду України у справі 

N 1-17/2000 за конституційним зверненням громадянина  Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення  положень статті 59 Конституції України, статті 44      Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268,  271 Кодексу України про адміністративні правопорушення  (справа про право вільного вибору захисника). 

  Статтею 97 закону допускається покази з чужих слів, що порушує права зазначені в ч.2 статті 32  Конституції України. 

 Частина 2 статті 136 закону порушує права зазначені в ч.2 статті 32  Конституції України. 

  Стаття 139 закону є взагалі узаконенням вимагання державними службовцями,  здирництвом і містить ознаки примусу, психологічного тиску з метою змусити давати показання та зобов’язання, які аж ніяк не корелюються з звичайним наданням адміністративних послуг державою.   

   Статтею 148 закону визначено право слідчого вилучати в особи документи що посвідчують право займатися підприємницькою діяльністю, обмежувати право на зайняття підприємницькою діяльністю і є нічим іншим як узаконенням державного рейдерства та вимагання, психологічного та майнового тиску. 

   Статтею 167 закону узаконюється грабунок, шляхом вилучення майна державними службовцями. 

    Тобто узаконюється практично діяльність організованої злочинної групи, яка складається  з державних службовців. 

    Статтею 181 закону передбачених домашній арешт, який передбачає знаходження у житлі цілодобово, що є неприйнятним з огляду на збереження здоров’я. Нагадаю що щоденна годинна прогулянка передбачена навіть для ув’язнених. Частиною 5 статті 181 закону порушується право недоторканності житла, гарантоване статтею 30 Конституції України. Режим перебування під домашнім арештом має визначати лікар. Використання електронних засобів контролю є теж неприпустимим, являє пряме порушення права на невтручання в особисте життя, гарантоване статтею 32  Конституції України. На таку особу мала б бути покладено обов’язок з’являтись вдень до інспектора міліції для реєстрації. Надання пояснень, показань не може бути покладено на таку особу через гарантії статті 63 Конституції України.

    Згідно статті 211 закону строк затримання не може перевищувати 72 годин, що є неприйнятним. Оскільки для документування події, встановлення особи 2 годин цілком достатньо, через це таке затримання, як і будь-яке затримання і тримання під вартою без рішення суду не може бути законним, а затриманий має негайно бути доставлений до суду що й вирішить питання щодо законності його затримання. З цих підстав суд має працювати цілодобово. 

   Стаття 224 закону, не відповідає положенням статті 63 Конституції України, а строки визначені нею містять ознаки тортур та знущання з метою отримання доказів. 

   Стаття 232 закону, щодо провадження впізнання у режимі відео конференції є взагалі абсурдною. 

   Проведення негласних слідчих дій за рішенням слідчого, стаття 246 закону, суперечить ч. 2 статті 128 Конституції України  та погіршує стан дотримання прав людини в Україні. 

   Згідно статті 248, 258 закону рішення про проведення негласних слідчих дій приймає слідчий-суддя місцевого, а не апеляційного суду, як в діючому КПК України, що погіршує стан дотримання прав людини в Україні. 

   Запроваджується тотальний контроль особи, держава перетворюється у суцільну колонію суворого режиму…

   Згідно статті 267 закону, слідчому дозволяється негласне проникнення у житло особи, в порушення статті 32  Конституції України. 

   Згідно статті 268 закону, таємниця  пересування і місця перебування не гарантується, всупереч статті 33  Конституції України. 

  За положеннями статтей 269-270, 274 закону нівелюється саме поняття особисте життя.

  Згідно статті 288 закону, саме прокурор, ініціює розгляд питання про звільнення                     від кримінальної відповідальності.

  Статтею 298 закону вводиться поняття кримінальних проступків(деліктів), поняття про які немає навіть в Кримінальному кодексі України, за аналогією права делікт це адміністративне правопорушення, отже зроблено намагання ввести кримінальну відповідальність за правопорушення, яке не є злочином.  

  Згідно статті 311 закону, ухвали слідчого-судді оскаржуються виключно прокурором і оскарження дій зазначених у статті зацікавлений лише прокурор.

  Стаття 324 закону містить засоби тиску суддів на адвокатів.

 Стаття 325 закону містить засоби тиску суддів на потерпілих та ознаки примусу, так само як і статті 326-327 закону.

  Примушування звертатись з пошаною до судді(ч.3 статті 329 закону), тобто лестити йому не є прийнятним, шанувати когось або ні,  важати чесним обо з честю, вважати честь своєю або чужою, це теж особиста справа кожного. Не має бути наперед визначеного ставлення як і емоцій. Кожний заслуговує ставлення окремої особи своїми діями…            

    Психологічна недоторканність корінного народу гарантована, Декларацією ООН про права корінних народів.

    Статтею 339 закону надано право прокурору висувати додаткове обвинувачення, що містить ознаки свавілля.

    Пункт 10 статті 352 закону містить примус свідка відповідати, так як потрібно судді, що звичайно звужує його права, визначені статтею 34  Конституції України і містить ознаки маніпуляції.

  З’являється спрощений порядок провадження щодо кримінальних проступків(статті 381-382 закону), тобто автообвинувачення, чого не було навіть у СССР.

  Такого правового нігілізму Україна, насправді не знала!

 Такий вирок не може бути оскаржений у апеляційному порядку(ч.1 статті 394 закону), що порушує право на апеляційне оскарження гарантоване ч.3 п.8 статті 129 Конституції України.

   Загалом за законом країна перетворюється у поліцейську, органи слідства та дізнання у злочинну організовану групу якій дозволено все, права людини не дотримуються, влада прокурора необмежена нічим. Завдання держави обвинувачувати і саджати. 

     Тому, прошу втрутитись, як гаранту Конституції України та накласти вето на цей закон. 

15.04.2012 року                                                                         адвокат, Намистюк Д. А.